ІНТЕРАКТИВНА ПЛАТФОРМА

ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ АКРЕДИТАЦІЇ

Розкриваються окремі аспекти проблеми оптимізації проведення таких процедур, як ліцензування, акредитація та ранжування у вишах України. Як скоротити економічні, часові, фізичні та моральні витрати? Як зробити корисними результати акредитації не тільки для самого університету, але й для інших зацікавлених сторін? Як уніфікувати показники, спільні для акредитації та рейтингу? На ці питання з урахуванням сучасних методичних підходів і європейських технологій відповідає стаття.

Ключові слова: місія університету, гарантія якості вищої освіти, інтегрована система «ліцензування — акредитація — рейтингування» (ЛАР), інтерактивна платформа, стейкхолдери, критерії акредитації, суспільно-професійна акредитація, система менеджменту якості (СМЯ).

Минуло рівно 25 років із дня прийняття Magna Charta Universitetum — Великої хартії університетів 18 вересня 1988 року, у якій сказано: «Преамбула 1) на завершальному етапі цього тисячоліття майбутнє людства значною мірою залежить від культурного, наукового і технічного розвитку, зосередженого в центрах культури, знань та досліджень, якими є справжні університети;

***

Основні принципи: …4. Університети, особливо європейські, розглядають взаємний обмін інформацією та документацією, а також збільшення кількості спільних проектів для розвитку освіти як основний елемент постійного прогресу знань»[1].

Сьогодні Україна робить рішучі кроки на шляху до влиття в світовий інформаційний простір, вважаючи одним із головних пріоритетів інформатизацію освіти як запоруку майбутнього інтелектуального потенціалу нації. Так, у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року[2] (далі — Національна стратегія) зазначається: «Стратегічними напрямами державної політики у сфері освіти повинні стати: оновлення згідно з вимогами часу нормативної бази системи освіти; розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі; інформатизація освіти, вдосконалення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки; забезпечення проведення національного моніторингу системи освіти; створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти».

Серед основних завдань Національної стратегії такі:

—                   формування та впровадження інформаційного освітнього середовища в системі… вищої освіти, застосування в навчально-виховному процесі поряд із традиційними засобами інформаційно-комунікаційних технологій;

—                   створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері управління навчальними закладами, інформаційно-технологічного забезпечення проведення моніторингу освіти.

Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України у світове співтовариство. Визнання вишу на міжнародному рівні є високою метою кожного керівника навчального закладу, оскільки імідж університету автоматично працює на імідж країни в цілому. Таким чином, актуальне сьогодні поняття «місія університету» набуває не тільки класичного просвітницького, а й патріотичного і політичного значення.

Для українських університетів входження до світових рейтингів — дуже непросте завдання, враховуючи, що лідери цих рейтингів мають вікові традиції, функціонують у англомовному середовищі навчання, мають значні фінансові можливості, а самі рейтинги орієнтовані на наукові дослідження.

Вітчизняний досвід показує: якщо мету визначено, вона має бути досягнута за будь-яку ціну. Але десяток університетів із 860 українських вишів — занадто малий відсоток, щоб лідери могли стати локомотивом для всієї системи освіти, і тим більше складно говорити про загальну тенденцію інтеграції у світовий освітній простір. Потрібні й інші механізми мотивування до підвищення якості освіти й ступеня інтернаціоналізації. Таким механізмом може бути акредитація. Акредитація — це не ранжування, не рейтинг. Державна акредитація вищого навчального закладу у нашій країні — процедура надання вишу певного типу права провадити освітні послуги, пов’язані із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог до кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Рейтинг — це числовий або порядковий показник успішності або популярності, який відображає важливість або уплив певного об’єкта або явища; показник оцінки діяльності, популярності, авторитету якоїсь особи, організації, групи, програм у певний період, що визначається соціологічним опитуванням, голосуванням тощо, і визначається місцем, яке вони посідають серед собі подібних; відносний показник надійності ділового партнера тощо.

Саме експертиза з виїздом комісії до вишу (на відміну від рейтингів, для яких оцінювання вишів і програм здійснюється на підставі кількісних показників та анкетування експертів) є підставою для висновків про досягнення і проблеми, але, що більш важливо, — для професійної консультації та рекомендацій стосовно досягнення нашими програмами європейського рівня якості їх реалізації. Крім того, вона дає можливість окреслити питання, вирішення яких залежить від самого вишу, і проблеми, які мають системний характер. Не вирішення цих проблем гальмує процеси інтеграції вітчизняних вишів до європейського освітнього простору, а значить і визнання вітчизняних закладів освіти світовим співтовариством.

Однак, і акредитація, і рейтинг містять у собі групи показників, критеріїв, які майже ідентичні, і можуть бути інтегровані у систему ЛАР (ліцензування —акредитація — рейтингування), як це зроблено у Національному гірничому університеті[3].

Крім державної акредитації, яка діє не тільки в Україні, а й у країнах Західної Європи та СНД, існують: інституціональна акредитація, програмна акредитація — акредитація освітніх програм, міжнародна акредитація, сертифікація освітніх програм.

Загальні принципи їх такі:

·                   визнання вишу або програми на предмет відповідності вимогам певного стандарту;

·                   порівнянність (бенчмаркінг). Внутрішній бенчмаркінг — це метод порівняння окремих операційних дій або функцій з подібними та виявлення того, що необхідно вдосконалити. Функціональний (зовнішній) бенчмаркінг — метод пошуку та вивчення кращого досвіду в певній галузі з метою визначення можливості його застосування; наявність критеріїв якості, а не політичні чинники;

·                   бінарне рішення: так/ні;

·                   дві форми: ex-ante та ex-post;

·                   два органи: той, що оцінює, і той, що приймає рішення;

·                   результат: визнання якості освіти (довіра).

Такі форми та принципи розроблені на основі Європейських стандартів якості освіти[4], прийнятих Європейською асоціацією із забезпечення якості вищої освіти (ENQA), до якої входять 40 агенцій із двадцяти країн.

Європейська практика оцінки якості освіти — це створення спеціалізованих акредитаційних агенцій — громадських організацій, які займаються розробкою інструментарію та методик оцінювання якості, а також перевіряють якість освіти. До компетенції цих агенцій входить також відбір і навчання експертів, які здійснюють перевірки, а також періодичне оприлюднення матеріалів перевірок, аналіз результатів діяльності, проблем і перспектив систем якості у сфері освіти.

Незалежність акредитації забезпечується тим, що вона здійснюється незалежними організаціями. Ці організації не засновані стейкхолдерами (зацікавленими сторонами), а є виявом приватної ініціативи у сфері діяльності на ринку освітніх послуг. Їх місія — оцінювання якості та забезпечення гарантій якості, що включає акредитацію вишів і освітніх програм, а також контроль і консалтинг в окремих елементах і аспектах освітньої діяльності (наприклад таких, як електронне навчання, ефективність наукових досліджень, освітні сервіси, системи менеджменту якості тощо).

Суспільно-професійна акредитація освітніх програм здобула широке громадське визнання серед університетів Росії, Казахстану, країн Західної Європи. Йдеться не про заміну державної акредитації, а про використання державними структурами результатів суспільно-професійної акредитації у процедурах державної акредитації. Але і свою роботу Міністерство освіти і науки не матиме необхідності покладати на ці агенції. Вони працюють за стандартами, визнаними міжнародним співтовариством, і здійснюють акредитацію програм, а не вишу в цілому. Агенції мають право і можливість допомогти освітнім закладам у проходженні міжнародної акредитації, наприклад, сприяти розумінню, чи можуть виші працювати на європейському рівні.

У проходженні суспільно-професійної акредитації має бути зацікавленим сам освітній заклад, щоб бути конкурентоспроможним і підтвердити свої досягнення. Для забезпечення якості освіти акредитаційні структури мають бути незалежними і від державних органів управління освітою, і від освітніх установ, але зацікавлені у їхній роботі мають бути і ті й інші.

Займатися громадською акредитацією сьогодні може будь-хто, але чи визнає держава результати їх діяльності? Для визнання незалежних акредитаційних агенцій важливі, по-перше, самі процедури, які б не дублювали державну акредитацію; по-друге, кваліфікація експертів і їх визнання професійним співтовариством і, нарешті, дуже важливо, хто буде приймати остаточне рішення.

Отже, першочерговим завданням у цьому питанні є розробка нормативно-правового забезпечення на державному рівні.

Нині актуальною є необхідність акредитації освітніх програм та інституційної акредитації міжнародними агенціями; зумовлено це тим, що українські виші повинні відповідати стандартам якості, встановленим міжнародними професійними товариствами. Це дасть можливість забезпечити якість підготовки фахівців відповідно до вимог ринку праці.

До такого висновку приходять і європейські експерти, які вважають, що актуальними проблемами для багатьох країн залишаються відкритість і прозорість діяльності університетів, доступність правдивих даних про їхню роботу. Тільки відповідальна співпраця і взаємна довіра між університетами, державними і недержавними акредитаційними структурами і творцями рейтингових систем забезпечать удосконалення цих систем з урахуванням потреб суспільства, роботодавців та академічного середовища. 

Успішний розвиток систем рейтингового оцінювання, зокрема «Топ 200 Україна», передбачає подальший пошук механізмів удосконалення методики та процедури ранжування, збирання адекватних і точних даних. Ці й інші питання активно обговорювалися у травні 2013 року на Варшавському форумі IREG «Рейтинги університетів — методології під пильною увагою».

За результатами рейтингів Національний гірничий університет уже не перший рік входить до десятки кращих технічних університетів України. Університет посів 8-ме місце серед технічних університетів за рейтингом МОН України і 7-ме за рейтингами ЮНЕСКО «Топ-200 — Україна» та «Компас-2013».

Університет вперше взяв участь у міжнародному рейтингу «QS World University Rankings» та увійшов до тисячі кращих вишів світу. Саме підготовка інформації для включення НГУ у рейтинг QS і привела до ідеї створення інтерактивної платформи для акредитації університету.

Акредитація, як відомо, є багатовекторним процесом, який включає цілий комплекс підпроцесів у межах освітнього закладу та між вишем і іншими структурами (рис. 1). Ця процедура потребує від університету та експертів певних фінансових, часових та моральних затрат.

Рис. 1. Блок-схема підготовки акредитації спеціальності (напряму)

Враховуючи досвід QS World University Rankings (http://www.topuniversities.com/) і ефективність роботи у рамках інтерактивної веб-сторінки, запропонованої нашому університету через пароль доступу, було визнано доцільним розробити подібну модель інтерактивної онлайн-платформи для проведення акредитації (рис. 2).

Рис. 2. Блок-схема побудови інтерактивної платформи

Робота структурних підрозділів університету полягає у формуванні власних інформаційних ресурсів та бази даних; формуванні єдиної системи зберігання та використання; забезпеченні подальшого розвитку інформаційного середовища на платформі за рахунок створення інтегрованих систем передачі й обміну даними та управління ними; створенні системи електронного документообігу; інтеграції державних інформаційних ресурсів; формуванні єдиної корпоративної мережі з міністерством і відомствами; впровадженні електронних форм надання інтерактивних послуг стейкхолдерам (асоціаціям і агенціям).

Як бачимо зі схеми побудови інтерактивної платформи, нині основною тенденцією в галузі гарантій якості вищої професійної освіти стає перенесення центру ваги із процедур зовнішнього контролю якості діяльності вишу на базі національних систем атестації й акредитації на внутрішнє оцінювання на основі тих чи інших моделей управління якістю. Це забезпечує перенесення відповідальності за якість безпосередньо на університети. Стандарти та рекомендації для забезпечення якості вищої освіти в Європейському регіоні, розроблені асоціацією ENQA, декларують, що самооцінка вишів — це відправна точка для ефективної гарантії якості.

За матеріалами Інтернету, найбільш часто застосовуваною формою оцінювання якості освіти у державах є самооцінка вишів. При цьому у багатьох країнах самооцінка є основою управління якістю освіти, а іноді її результати враховуються при проходженні вишем інших процедур оцінювання.

Ефективна система якості освіти у виші, заснована на самооцінці, сама по собі забезпечує об’єктивну оцінку і довіру до діяльності вишу, а також дає змогу суттєво економити матеріальні й часові ресурси, необхідні для проведення зовнішньої експертизи. Результати самооцінки стають, з одного боку, механізмом постійного внутрішнього удосконалення системи якості, а з іншого, можуть надаватися зовнішнім експертам для вибіркової перевірки.

Не варто плутати методи самооцінки із власне моделлю системи менеджменту якості (СМЯ). Основою самооцінки є підвищення результативності СМЯ, без якої не можливе успішне проходження державної і суспільної акредитації[5].

Моделями, що використовуються вишами при створенні СМЯ, можуть бути системи якості на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000, Стандартів і Директив ENQA та інші моделі.

Метою створення інтерактивної платформи є підвищення ефективності документообігу, можливість аналітичного моніторингу як окремих позицій, показників, так і вишу в цілому.

Водночас онлайн-форма обміну інформації є зручною і для експертів: з першого погляду можна оцінити і рівень їх компетентності та професіоналізму. Експерт не втрачає часу і має можливість виставляти свої оцінки, робити зауваження і виправляти помилки у наданій документації. За допомогою інтерактивних візуалізацій, які ілюструють основні показники діяльності вишу, користувачі мають можливість вивчати свою систему вищої освіти й порівняти її з іншими.

Користувачі також можуть переглядати результати рейтингів на підставі балів, які були розраховані кожною ранжувальною системою світу та України.

Важливим моментом є електронний підпис керівника навчального закладу як гарантія достовірності наданих відомостей. Актуальним є повідомлення про оприлюднення проекту закону України «Про внесення змін до Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 14.06.2013[6].

Громадські організації, асоціації роботодавців та випускників, незалежні агенції, інші зацікавлені сторони можуть за згоди керівництва університету отримати довгостроковий або короткостроковий пароль доступу до інформації, щоб спільно опрацювати ту чи іншу позицію.

Таким чином, можна створити спільноту стейкхолдерів, які професійно займаються питаннями якості освіти. При цьому інтерактивна платформа виконує такі функції: навчально-методична, інформативна, іміджева та ін. Для обслуговування подібної платформи у головному офісі «QS World University Rankings» задіяні всього чотири особи. Звісно, застосування легітимної інтерактивної форми спілкування між вишем та іншими структурами (державними, громадськими і професійними) скоротить чисельність персоналу , фінансові й часові витрати на відрядження, та й що говорити, обмежить прояви хабарництва і корупції.